Прикордонник
Містична сила Карпатських гір
Загадкові, оповиті легендами, сповнені величі, мудрі та безмежно прекрасні — Карпати ваблять суворою красою. Осипалися гостроверхі пики, розтанули льодовики, заснули вулкани — тепер вони старі. Проте, пам’ятають часи, коли землею ходили велетенські завроподи, розсікали небо широкими крилами птеродактилі, часи, коли земля була юною. Тоді вирували її нетрі, зміщувалися тектонічні плити, ділилися материки.
Квітка у вакуумі
Довіра
Тризна
Він постійно зраджував мене. Скільки ночей провела ридаючи, поки розважався з наложницями, яких брав у сусідніх племенах. Скільки разів я чула глузливі натяки служниць, які втоптували в бруд мою честь та гордість. Як часто він сам знущався з мене: кричав та ображав. Не терпів докорів. Не зважав на мої бажання. Забрав мою молодість та кинув на глум челяді.
Тепер начувайся, милий. Для помсти в мене буде ціла вічність. Вже чую стукіт списів та бій траурних барабанів. Люди чекають моєї жертви. В їхніх очах я − вірна дружина. Вони не знають, що я його фатум і розплата. Вже йду до тебе, мій коханий.
Той, кого немає
Тунель
Біля вогнища
Мініатюра-емоція
Музика як чудо
Весна
Коли основну частину роботи було закінчено, Весна вирішила трошки розважитись. Вдягнула коротеньку спідничку та сіла в парку на лавиці. Спочатку було сумно. Дістала насіння та почала лущити, спльовуючи у кошик поряд з лавкою. Іноді насіння потрапляло на асфальт, і через деякий час навкруг неї утворився не естетичний острівець зі сміття.
Вона поглянула під ноги й застидалася, поспішаючи перетворити лушпиння на травичку. Раптом її увагу привернула худенька дівчина, на вигляд їй було років п’ятнадцять. Вона йшла стежкою, важко загрібаючи ногами. Її постать виражала глибоку тугу. Дівчинка підняла очі й в них Весна побачила порожнечу.
Дівчинка сіла на лаві поряд з Весною та дістала сигарети й пляшечку «бренді-коли». Весна спантеличилася, але вирішила не показувати цього і стала спостерігати.
Дівчина хвацьки відкрила пляшку, зачепивши залізну кришку за дощечку лавиці, на якій з’явився ще один шрам. Зробила ковток, дістала з пачки цигарку, покопирсалася в сумочці в пошуках запальнички, знайшла, підпалила і затягнулась. З задоволеним виглядом відкинулась на спинку лавиці. Вираз її обличчя змінився — воно випромінювало мир.
Весна підвелася та пішла вздовж стежки. Не хотілося обертатися. В ній народжувалось кохання і вона мусила його комусь подарувати.
Весна вийшла з парку і підійшла до метро. Там було людно. Всі кудись поспішали зайняті власним клопотом. Вона з сумом оглянула своє гарне зелене вбрання, підняла очі на глибоке блакитне небо і відчула, що тут кохання не потрібне.
За метро розташувався базар. Дівчатка купували ласощі, грузин голосно кричав, пропонуючи всім найсолодші банани. Три тітки з великими квадратними сумками, перекрикували одна одну пропонуючи гарячі біляші та пиріжки з картоплею. Поодаль, жінки в хустках з завчасно постарілими обличчями, розклали на асфальті свій товар: сир, молоко та овочі. Біля них товклися шустрі перекупки, які встигали торгуватися відразу з двома селянками, крутячись як дзиґи. Тут Весні не було місця.
Вона замислилась і не помітила, як її смикнули за рукав. Підвівши очі почула: «Тітко, дай копійку…», — на неї дивилося замурзане обличчя циганчати. Весна розгубилася і посміхнулась. Циганча зрозуміло, що грошей йому не дадуть, висолопило язика і сказало слово, яке, на щастя, Весна не знала, хоча здогадалась, що її образили.
Настрій зіпсувався, почав накрапати дощик і вона поспішила піти з базару. Не помітила, як опинилась на шкільному подвір’ї. Увагу привернув гурт підлітків, які скупчилися за рогом будівлі. «Зараз я знайду, кому подарувати кохання», — зраділа Весна й посміхнулася сонцю, яке визирнуло з-за хмар. Вона наблизилася до підлітків і її збентежив дивний запах. По колу йшла цигарка. Коли недопалок затоптали в землю важким кросівком, всі залилися гучним надривним сміхом.
Один з підлітків помітив розгублену Весну, і смикнувши другого за рукав, почав показувати на неї пальцем. Відразу товариством прокотилася нова хвиля сміху, й Весна поспішила далі від школи.
Розгублена забрела до спального району. На майданчику сиділи мами, занурені в мобільні телефони. Діти верещали, бігали, шморгали носами, їхнє вбрання нагадувало шахтарське після забою. За столиком діди гучно забивали козла. Їхня мова складалась з вигуків та матів…
В кутку на лаві троє хлопців в джинсах розливали по стаканах прозору рідину. Весна стомлено зупинилась і, піднявши очі зустрівся поглядом з хлопцем. Він мав пом’яте неголене обличчя. Очі оточили сині півкола.
Хлопець підскочив до неї й вхопивши за руку потягнув до гурту. Весна незчулася, коли в її руці опинився стакан. Вона заплющила очі та зробила великий ковток. В очах у враз потемніло, горілка опалила нутрощі. Весна скривилася. Помітивши її скривлене лице хлопці зареготіли. Неголений ляснув її по плечу: «А ти свій пацан, мала». Весна зашарілася. Й розгублено усміхнулася. Хлопці розбалакались і вона дізналася, що приїхали з села на заробітки, а сьогодні мають вихідний.
Весна зрозуміла, що кохання їм не до чого, але від спиртного їй додалося сміливості:
— Чи ви не знаєте, кому потрібне кохання?
Хлопці сміялися хапаючись за животи, а ображена Весна вже хотіла піти, але один з них спинив. На його обличчі на мить відбилася незвична розумова робота:
— Зараз всі відповіді люди шукають в Інтернеті, можливо і ти знайдеш, — хотів ще щось додати, але Весна вже бігла до “Інтернету”, вигукуючи слова подяки.
Хто такий Інтернет, вона не знала, але інтуїтивно відчула, що він має жити в підвалі, що був через дорогу від двору.
В невеликому напівтемному приміщенні стояли комп’ютери. За столом сидів сонний адміністратор і грав в «Quake». Більшість машин була зайнята дітьми, які не відривали погляду від моніторів. Їхні обличчя, підсвічені екраном, набули хворобливого синього відтінку. В очах стояли сльози від постійного уважного видивляння в монітор.
Весна сіла за комп’ютер і ввійшла в мережу. Написала: «Кому подарувати кохання?» І натиснула: «пошук». За секунду її накрила хвиля інформації, передивляючись яку, вона червоніла, зеленіла, шарілася… віртуальний світ засипав пропозиціями кохання у різних варіаціях, ще й з малюнками. Весна закрила браузер та не знаючи як закінчити роботу, ввійшла в розділ «ігри». У грі, яку вона обрала, принц рятував красуню принцесу. Весна гралася до ранку.
Коли вона вийшла з клубу, хотілося спати. Впіймавши першу ліпшу маршрутку, вона поїхала на околицю міста, знайшла гарний парк і вирішила прилягти під деревом. Кілька тижнів лив дощ.
Весна прокинулась з новими силами й взялася до роботи. Необхідно було проконтролювати, щоб бджоли запилили вишні, сливи, абрикоси, яблуні, груші та городину. Тепер більшість справ була за містом. Вона працювала не покладаючи рук, лишень ввечері, коли після плідного дня йшла спати, в її грудях клекотало кохання. Хотілося якнайшвидше його віддати, бо воно стало величезне, розпирало зсередини, але вона терпіла, твердо вирішивши не віддавати будь-кому, щоб не згубити цю «іскру».
Одного суботнього вечора Весна причесала коси й вирішила зайти до сільського клубу. Вона уявила сором’язливу дівчину, невеликого зросту та стрункого парубка, яким нарешті подарує кохання, вона, навіть, їхніх майбутніх дітей уявила…
В клубі грала музика, миготіли лампи… Весна прислухалась. Смислу пісні не зрозуміла. Жінка співала солодким голосом про якісь «шльопки». Весні стало зле, ніби вона переїла солодких тістечок, але вона сміливо зайшла всередину. На щастя, «огидна» музика затихла і голос Джона Ленона заспівав повільну пісню.
На душі у Весни стало легше. Вона сіла в куточку й почала спостерігати. Навкруги кружляли пари. До неї підскочив юнак в картатій сорочці та гумових чоботах. Хлопець потягнув її до танцювальної зали, не зважаючи на пручання. Він боляче стискав руку і дихав перегаром в обличчя. Весна вивільнилась, вибігла на двір й пішла геть, якомога далі від людей.
Вона довго ховалася в лісі. Коли б не кохання, яке вже ледь стримувала, вона, мабуть, не пішла б до людей.
Місто, поки її не було, встигло забруднити молоді листочки пилом та смогом. Весна важко зітхнула і стала розсаджувати квіти на клумбах. Зненацька почула фразу, що привернула її увагу. Говорила жінка, звертаючись до дівчини: «Ходімо зі мною. Там тебе всі люблять». Весна підвелась і пішла слідом за жінкою та дівчиною.
Через деякий час вони опинились у гарненькому будиночку з вивіскою: «Молитовний дім». Коли Весна увійшла в середину, до неї підбігло відразу кілька жінок. Вони обіймали її та в один голос стверджували, що дуже люблять. Але в їхніх очах вона не побачила нічого, крім холоду. Весна відсахнулася та вибігла на повітря. Вона була у розпачі.
Роботу було виконано і лише кохання не давало спокою. Вона бродила по запилених вулицях, доки не опинилась на Дніпрових кручах.
Навкруги простелилося велике старе місто. Воно надихало Весну. Його мудрість входила в неї, торкалася серця. Весна все зрозуміла. Вона розкинула руки та голосно закричала. Від того крику кохання вирвалось назовні. Воно стелилося пагорбами, вкривало місто і ті, хто ще не розучився чути, вбирали його в себе. Він наповнив їх новим сенсом, зробив життя змістовним.
Кожному дісталася любов. Вона була різна: любов до батьків, до маленьких брудних дітей… Щиру любов до ближнього отримали ті, хто тільки удавав, любов до Батьківщини ті, хто раніше лише промовляв це слово, а ті, хто мріяв про кохання, нишком зітхаючи під простирадлом — закохалися…
Але найбільше дісталося художнику, який сидів на кручі. У той день він втратив останні краплі натхнення і відчував, що помирає як майстер. В очах у нього стояли сльози. Поруч лежав чистий аркуш паперу. Він побачив Весну і закохався. Несміливо підійшов, простягнув руку, а вона подала свою у відповідь. Вони йшли кручами, міцно тримаючись за руки, але Весна вже не була молоденькою весною, вона стала справжнім дорослим Літом.
Код культури
Дві тисячі четвертий рік. Я щойно закінчила університет та прагнула продовжити навчання. Чи то мені було страшно ставати дорослою, чи вабила атмосфера академічності, вже не згадаю, але я наважилася подати документи до Інституту психології.