ОПОВІДАННЯ ДЛЯ ДІТЕЙ

Зоопарк покинутих тварин

Сонячного дня на прогулянці Назарчик смикнув тата за руку:

— Татку, ну коли вже ти мені купиш собаку? Або хом’ячка? Ну, хоч рибок ку-пи-и-и.
— Ми вже про це говорили, — суворо поглянув тато.
— Але я хочу! Хочу! — притупнув малюк ніжкою.
— Гаразд, — тато взяв сина за руку та стрімко повів за собою.
— Ми куди? Мали ж йти стрибати на батутах, — хлопчик ледве встигав за татовими кроками. Він розхвилювався, аж почервонів.
— Батут зачекає, підемо до зоопарку.

Пройшли тінистою алеєю, обійшли дитячий майданчик, минули кілька житлових кварталів та опинилися в передмісті. Обабіч дороги тягнулися пустирі й поодинокі гаражі, схожі на будиночки гномів. Назарчик дивувався, бо це не було схоже на дорогу в зоопарк, де живуть тваринки, продається морозиво та грає весела музика. Спинилися перед фарбованими залізними воротами.

— А це точно зоопарк? — Назарчик із сумнівом дивився на високу хвірточку.
— Так. Зоопарк покинутих тварин.
До відвідувачів вийшла симпатична дівчина в окулярах:
— Проходьте. Наші мешканці завжди раді гостям, — усміхнулася лагідно.
На широкому подвір’ї скавчало, гавкало, нявчало та мекало.
— Проведу вам невелику екскурсію, — привітна дівчина показала рукою на великий вольєр. — Тут мешкають дорослі собаки, яким не потрібне лікування.
Назарчик побачив пуделя, болонку, кілька дворняжок і вгодованого рудого бульдога.
— А що тут є хворі тварини? — Назарчик дуже не любив лікарні та все, що з ними пов’язано.
— Всяке трапляється, — дівчина сумно зітхнула, — Люди заводять собачку, чи котика, граються з ними, поки маленькі, а тоді просто викидають на вулицю. Тому що тварина — це відповідальність. За нею потрібно прибирати, доглядати, вигулювати, дбати про їжу та щеплення.
Назарчик потупив оченята. Зробилося нестерпно соромно за всіх тих людей, які образили тваринок.

— Ось поглянь. Це — Мурчик. Дівчина погладила невелике худе кошеня, яке терлося біля її ніг. Господарі залишили його на смітнику, а бідолаха вибіг на дорогу й потрапив під автомобіль. Добрі люди принесли Мурчика до нас. Наш ветеринар наклав гіпс на зламану лапку, і коли кісточки зростуться, малюк знову бігатиме.

Назарчик присів та погладив котика по шовковистій спинці, із жалем розглядаючи гіпс на маленькій лапці.

З-за рогу будинку вийшла чорна коза з білим сердечком на лобі.
— Це наша улюблениця Марта.

— Невже, її теж господарі вигнали?
— Ні. Марта жила з доброю бабусею, а коли старенької не стало, ми забрали її в притулок. Марта дає дуже корисне молочко нашим тваринам, — Назарчик обережно торкнувся гостреньких ріжків.

Поступово знайомилися з усіма мешканцями притулку. Дівчина розповідала їхні сумні історії. Назарчика вразила доля песика на прізвисько «Бульба». Його тримала молода пара, а коли в них народилася дитина, жінка вирішила, що собака зайва. Чоловік поклав Бульбу в мішок, приніс на озеро та скинув із мосту. Рибалка побачив, підплив на човні й виловив бідолаху. Це він так смішно назвав песика. Залишити його собі не міг, бо страждав на алергію, тож приніс до притулку. Назарчик уявляв, як стискалося маленьке серденько песика, коли він сидів у темному мішку й розумів, що має загинути.

— Татку, — несміливо погукав Назарчик, — А можна я приходитиму сюди гратися з Бульбою? Він такий милий та веселий, — хлопчик притиснув песика.
— Ми можемо забрати його до себе, якщо пообіцяєш дбати про нього, прибирати, годувати, а не лишень гратися.

— Так! Так! — застрибав щасливий Назарчик.
Додому поверталися втрьох. Бульба біг попереду та виляв хвостом, і на його мордочці світилося безмежне собаче щастя.

.

Щасливий Мурчик

 
Серед ночі мене обережно торкнулася м’яка лапка. Я повернулася на інший бік, намагаючись не прокидатися, але кіт замуркотів та ткнувся мордочкою в обличчя. Я ночувала в друзів і збиралася виспатися перед дальньою дорогою, тож гратися з хатнім улюбленцем не входило в плани. Буркнула щось на кшталт: «Му, му, іди кудись…», як раптом кіт досить розбірно промуркотів: — Мене звуть Мурчик, і мені щастить. Я подумала, що це сон, але він продовжив:

— Мама кішка народила нас із братами в солом’яному кубельці під сходами закинутого будинку.
Вона щодня йшла й поверталася, щоби погодувати. Коли я почав розрізняти предмети та вкрився шорсткою, вона не повернулася. Спершу ми, як завжди, сиділи тихо, але коли забуркотіло в животику, почали нявчати. Проте, це не допомогло, тож втомившись заснули. На ранок мама не з’явилася. Тоді один із братиків виліз на вулицю. Світило сонечко, вітерець ворушив травичку, і братик почав торкати її лапкою, граючись. Я та ще двійко кошенят вибігли слідом. Ми так веселилися, що забули про голод. Раптом величезний чорний пес, помітив нас, легко перестрибнув через похилий парканчик та кинувся страшно роззяпивши пащу. Ми розбіглися в різні боки.

Я мчав щодуху, не розбираючи дороги, чіплявся за торішню траву та реп’яхи, заплутався в колючках, перечепився та скотився в канаву. Гавкіт за спиною давно затих, і я зміг перевести подих. Довкола панувала тиша, лише дерева погойдували свої верхівки. Озирнувшись та принюхавшись, спробував відшукати дорогу назад, але запах згубився. Я вишукував, бігав, нюхав, але все даремно. Втомившись, ліг під кущиком на торішнім листі, скрутився та заснув. Пам’ятаю прілий вогкий запах і колючий проникний холод, біля мами та братиків спалося краще. Прокинувся від нестерпного голоду, тож мусив піднятися та брести світ за очі. Мене лякали пронизливі звуки ночі, відчував, що поряд небезпека і від того тремтів мій хвостик. Коли почало сходити сонце, я опинився на узліссі й роздивився навколо будинків людей. Тож пішов до них, сподіваючись, що там знайду їжу. Біля першого стояла висока бочка, з якої доносилися змішані запахи риби, м’яса, овочів і чогось парфумованого та неприємного. Я спробував підстрибнути, щоби заскочити всередину, але виявилося надто високо.

… Від котячої оповідки я остаточно прокинулася й сумлінно чухала Мурчика за вушком та здивовано слухала його розповідь, уявляючи, як він маленький та розгублений, намагався вижити у ворожому йому світі…

— Я довго стрибав довкола сміттєвого бака, поки не почув різкий звук і швидко шмигнув у кущі. Якийсь хлопчик пожбурив у мене каменюкою. Коли б не моє щастя, то точно влучив би в голову. Я заховався в бур’янах і, знайшовши шпарину в паркані, перебрався на сусіднє подвір’я. Там панувала тиша. Озирнувся, розмірковуючи, як діяти далі. Тоді підійшов до хвірточки й визирнув на вулицю. Вздовж дороги стояло багато будинків. На розі розміщувалися сміттєві баки поряд із якими була купа картону. Я вирішив, що по картону зможу залізти в бак і знайти, чим перекусити. Живіт звело від голоду, здавалося шлунок прилипнув до хребта. Було страшно, тож я щодуху побіг вулицею. Почулося рипіння, скрип і страшний удар відкинув мене вбік.
— Бідолашний, — я не втрималася та погладила Мурчика по спинці.

— Щасливий. Мур-р-р. Від такого удару автомобіля нещасливий кіт точно б загинув. Я лише забився. Водій спинився, підібрав мене і відвіз до ветеринара. Там погодували, вимили й вичесали.

— І той водій забрав тебе.
— Ти нетер-мур-пляча. Не забрав, я ж щасливий, а в нього три собаки.
— Ой!
— Ото ж. Коли я поправився, мене віднесли до котячої кав’ярні.
— Що це?
— Таке місце, де дуже багато котів. Люди приходять туди, щоби почухати нам животики й побути в затишку. Там добре котикам, але я хотів мати власну людину, а не нюхати щоразу іншу. Ви всі маєте різний запах, хтось пахне здобою, хтось милом, хтось дротами, сиропом, кавою, огірками, листям, вулицею, автомобілем.

Я розсміялася від його спостережливості.

— Я люблю людей, від яких пахне молоком і трошки з валер’янкою.
— Ти гурман.

— Мур-мян. Найкраще пахнуть маленькі дівчатка. До них я особливо принюхувався та приглядався. Одного разу до кав’ярні зайшла ВОНА. Тож, поки інші коти відволіклися, я підбіг і почав тертися, заглядаючи в її обличчя. Як і думав, дівчинка взяла мене на ручки. Я ж щасливий. Так ми подружилися. А згодом вмовила батьків забрати мене додому.
Я тепер її кіт. А до тебе прийшов, розповісти історію. Мурчик підвівся, настовбурчив хвіст, повільно пройшовся кімнатою, демонструючи пухнасту шубку, яка лиснилася в променях світанкового сонця, та пішов до дверей.

— Бувай, Щасливий, — кинула йому вслід, перевернулася на бік та заснула.